Самоцвіт Полісся – бурштин...

Є один самоцвіт... чудового золотистого кольору,

котрий в усі часи приваблював своєю таємністю,

сяючим блиском, своїми загадковими властивостями.

А.Е. Ферсман

.shadow css class 40 млн рокiв тому - пiвнiчна Україна була островом, а Бiлорусь i бiльша частина Польщi - морем. Викопнi рослини цього вiку з пiвнiчної України вiдомi, але уявлення про тодiшнiй тваринний свiт може дати тiльки дослiдження бурштину. В Україні бурштин знали здавна, але промислового видобутку бурштину в Українi до 90-х рокiв ХХ столiття не було, нинi вiн проводиться на кар'єрах у Рiвненськiй областi.p>

Бурштин iз Рiвненської областi за фiзико-хiмiчними властивостями не вiдрiзняється вiд балтiйського - вiн походить iз того самого "бурштинового дерева", i багато польських учених досi вважають його балтiйським, оскiльки з морськими течiями й льодовиками бурштин перемiщувався на сотнi кiлометрiв. Довести його походження з України дозволили дослiдження залишкiв тварин, що мiстяться у рiвненському бурштинi. Вже в першiй сотнi дослiджених ученими шматкiв бурштину, було виявлено новий вид комах. Тому було вирiшено створити першу в Українi колекцiю рiвненського бурштину. "Така колекцiя - єдина можливiсть подивитися на живих iстот, вiк яких - 40 млн рокiв. I якщо залишки викопних тварин видозмiненi - є вiдбитками на камiннi, то тут ми маємо справу з живими органiзмами, законсервованими як найкращим для вивчення. Така колекцiя є "вiкном" у минуле, вивчивши яке, можна прогнозувати майбутнє. Близько 500 нових видiв викопних комах та iнших безхребетних можуть вiдкрити науковцi в бурштинi, що видобувається в Рiвненськiй областї.

Перші розробки бурштину відомі біля Києва (район Міжгір’я та Вишгорода) та на Волині (поблизу сучасного Клесова).

З палеогеновими відкладами зв'язане єдине в Україні Клесівське родо¬вище бурштину. За даними українського геолога В.І. Панченка, воно знаходиться в зоні обрамлення протерозойських кристалічних порід північно-західної частини Українського щита осадовими утворення¬ми палеогену. Розсип складається з кількох ділянок, дві з них відкриті кар'єрами 472 та 43 (Великий Пугач). Ця ділянка розміщена в 1-4 км на північний-захід від станції Клесів. Продуктивний горизонт родовища складається з трьох піщаних шарів, складених різнозернистими кварцевими пісками, які неоднаково збагачені глинистою речовиною, органіч¬ним матеріалом та бурштином. Нижній шар спорадично збагачений гла¬уконітом, від чого бурштиновмісна порода набуває голубого відтінку. Шматки бурштину досягають розміру 10см. За даними В.І. Панченка та О.С. Ткачука, вміст бурштину в родовищі — від 15 до 310 та навіть 1000 г/м3, середній — 50 г/м3. Розподіл бурштину нерівномірний, максималь¬ний він в основі товщі. Вік відкладів, встановлено за допомогою спо¬рово-пилкового аналіза, визначений як ранньо- та середньоолігоценовий-пізньолігоценовий. Щорічне добування бурштину на Клесівскому родовищі не перевищує 140 кг. За короткий час клесівський бурштин отримав визнання на внутріньому та зовнішньому ринках.

На відміну від прибалтійського бурштину клесівський значно віддалений від моря. Передбачають, що в палеогеновий час недалеко від селища знаходився морський берег. Положення древньої берегової смуги на Волині фіксується й іншими знахідками бурштину на цій тери¬торії.

На Клесівському родовищі бурштин добувають попутно з веденням пошуково-оціночних робіт. На родовищі починаючи з 1980 р. щорічно добувається більше 100 кг каменю; 95 % добутого бурштину відноситься до категорії ювелірнго. Сортують самоцвіт в Володарськ-Волинському.

.shadow css class

Площа робіт розташована на північно-західній окраїні с.м.т. Клесів Сарненського району Рівненської області, який є важливим гірничо-видобувним регіоном за рахунок діючих кар'єрів та каменещебневих заводів.

В геотектонічному відношенні Клесівська бурштиноносна зона розта¬шована на сполученні північно-західного схилу Українського криста¬лічного масиву, Волино-Подільської плити та Прип'ятської западини і має двоярусну будову. Морфологія сучасної поверхні кристалічної основи визначається її структурним положенням на північно-західно¬му схилі щита.

Виконаний комплекс робіт дозволив створити основи для роз¬робки методами СГД бурштиноносних пісків, розглянути специфіку проектування підприємств СГД на території Рівненської області та дати рекомендації з вибору конкретних параметрів технології розроби.

Дослідження показали, що використання гідромоніторного способу при знятті вскришної породи має ряд переваг перед екскаваторним. Перш за все це собівартість обладнання, та собівартість видобутку од¬ного метра вскришної породи, що значно зменшує собівартість видобут¬ку бурштину в цілому.

Розрахунок видобутку бурштиноносного піску гідромоніторним способом, за допомогою вакуумного землесоса, та гідромонітора з невели¬ким тиском струменя дозволив запропонувати пристрій для видобутку кускового матеріалу з підземних формацій, змоделювати рух гідросумі¬ші в процесі гідрозмиву для ефективнішого моделювання всмоктуючої труби пристрою для відбору кусковатого матеріалу та провести фізич¬не моделювання процесу відбору проб бурштиноносної породи за допомогою її гідродинамічного розмиву.

Використання ”горілого каменю”, а саме так називали його поліщуки, сягає сивої давнини. З нього робили невеличкі медальйони-обереги від злого ока, дівчата носили бурштинові коралі, які не тільки прикрашали, а й лікували. Користувалися попитом різноманітні сережки, персні, браслети. Майстри виточували з каменю мундштуки та ґудзики, портсигари та гребінці. Особливо цінувався бурштин із природними вкрапленнями комах, шматочків кори, насіння дерев, бульбашками повітря.

Лише у сімдесятих роках минулого століття врешті-решт було організовано промислову заготівлю бурштину в найбагатшому на Поліссі родовищі поблизу селища Клесів на Рівненщині. У клесівських карьерах добували граніт, а попутно збирали й бурштин, якого там було доволі. За своєю якістю він не поступається прибалтійському, а за багатством кольорової гами навіть переважає.

Згідно з законом України “Про підприємництво” видобуток бурштину могли здійснювати лише державні підприємства та організації. Однак це призвело до масового несанкціонованого видобування цього каменю приватними особами. Протягом п’ятьнадцяти років налагодити регулярний, а головне – економічно вигідний видобуток бурштину в необхідних обсягах державні структури так і не змогли.

Про бурштин у нашому краї було відомо давно, але державні запаси його по потужності, які до речі, другі в світі після Калінінграда, затверджено тільки у 1991 році. Тоді ж і розпочалася підготовча робота по освоєнню цього унікального родовища. Спочатку була створена асоціація ділового співробітництва “Основа”, яка переросла згодом у корпорацію. Однак вже перші її кроки продемонстрували нездатність цієї структурної одиниці створити потужності по переробці такого національного багатства України, як бурштин.

Бурштин ПОЛІССЯ

.shadow css class

Чарівний та легендарний бурштин – янтар або "горілий камінь" як здавна називають його на Поліссі – є одним з найбільших скарбів поліського краю.

За своїм походженням та фізико-хімічними властивостям поліський бурштин подібний до балтійського янтарю, хоча й відрізняється від нього меншими розмірами, але натомість більшою різноманітністю свого забарвленням та більшою кількістю рідкісних включень – древніх скам'янілих комах та інших законсервованих живих істот, оригінальних повітряних бульбашок тощо.

При цьому варто пам'ятати, що справжній бурштин є лише на узбережжі Балтики та на Поліссі, всі решта подібних каменів – приміром, т.зв. "байкальський янтар", "бразильський янтар" тощо – є не оригінальним самоцвітом-янтарем, а лише бурштиноподібними смолами...

Згідно з сучасними науковими даними, 40 мільйонів років тому на місці Полісся був острів, оточений "польським" та "білоруським" морем, на берегах якого і росли ті хвойні дерева, сосни, смолу яких ми сьогодні викопуємо як янтар. Янтарні прикраси цінували ще місцеві енеолітичні племена, згодом і прадавні слов'яни, русини та литвини, українці. Цінний янтарний камінь викопували просто – рили в "потрібних місцях" глибокі ями. З бурштину майстри виготовляли обереги від злого ока, бурштинові коралі та янтарні намиста, персні, янтарні сережки та браслети. Янтар застосовувався також у лікувальних цілях, пізніше з нього робили мундштуки та портсигари.

У часи Великого князівства Литовського поліський бурштин вивозився і до самої Литви, мешканці якої здавна називали свою країну не інакше як "Янтарним краєм", проте віддавали належне поліському янтареві за його унікальні, невластиві балтійському янтарю колір і забарвлення - салатово-зелене та жовто-зелене, синє-зелені і світло-жовті кольори та навіть дивовижний чистий білий і чорний янтар. Причиною цього є, вочевидь, те, що поліський янтар формувався трохи далі від моря, аніж балтійський – пруський (калінінградський), литовський чи латвійський янтар. Так, скажімо, білий янтар - це просто чудо, у світі його дуже мало - не більше 1-2% від усього світового бурштину!

Загалом, на правобережному Поліссі поклади янтарю відомі в сучасній Рівненський, Житомирській та Київській областях, що становлять Поліський бурштиноносний район, який є частиною найбільшої на нашому контенті янтарної провінції - Балтійсько-Дніпровської. Головним же центром видобутку бурштину на сьогодні є селище міського типу Клесів Сарнинського району Рівненщини, де знаходиться найбільше українське родовище бурштину (Клесівська бурштиноносна зона). Планується, що невдовзі зможуть розпочати свою роботу й дві інші гірничо-видобувні дільниці - Дубровицька та Володимирецька в однойменних районах Рівненщини.

Здавна відомо, що краса, лікувальні властивості янтарю та його користь дуже різноманітні. Зокрема, на Поліссі виробляється з бурштину також і янтарна або бурштинова кислота, яка набула особливої популярності в кінці 20 століття. Зараз янтарна кислота використовується як харчова добавка та біостимулятор.

Поліський бурштин: особливості складу та властивостей

.shadow css class

Бурштин — викопна зкам’яніла смола древніх вимерлих хвойних де¬рев, яка зберегла в прибережних піщаних осадах чистоту, прозорість та яскраву окраску. Сосна, із живиці якої утворився бурштин, з латині — “пінус сукциніфера”. Тому бурштин називають сукцинітом. Найбільш роз¬повсюдженим є балтійський сукциніт. Близький до нього бурштин Укра¬їни (райони Києва, Харкова та Волині), на узбережжі Північного моря. Всі інші викопні смоли, які зустрічаються в різних родовищах та назва¬ні за місцезнаходженням (“бурштин” байкальський, сахалінський, грен¬ландський, британський, мексиканський, бразильський, сицилійський та ін.), або які носять спеціальні назви (айкаїт, альмашит, амбрит, амбро¬зії, беккерит, бірміт, валховіт та ін.) — це лише бурштиноподібні смоли. Однак бурштином часто називають будь-які викопні смоли.





Бурштин: